Job 29

Los días en que Dios me guardaba

І повів Йов далїй поважну мову свою й говорив: ²О, коли б я був такий, як у тих місяцях, що минули, як у ті днї, коли Бог ще стеріг мене; ³Коли його сьвітло ще блищало в мене над головою, й я при сьвітлї (ласки) його ходив посеред темряви; ⁴Як в молодощах моїх ласка Божа витала понад наметом моїм; ⁵Коли то Вседержитель був ще зо мною, а дїти мої кругом мене; ⁶Коли то дороги мої залиті були молоком, а скеля точила потоки олїї!

⁷Тодї виходив я, було до воріт міста, й уставляв на майданї сїдалище себі, ⁸Хлопцї загледять мене, й ховаються, старцї встають і стоять; ⁹Значні здержуються від бесїди й кладуть палцї на уста свої.

¹⁰Голос старшин умовкає, а язик прилипає до піднебіння в їх. ¹¹Ухо, що почує мене, вже й благословляє мене; око, що бачить мене, вже мене й величає; ¹²Бо рятував терплячого, що голосив, і сироту безпомочного.

¹³Хто погибав, того благословеннє приходило на мене, а серцю вдовицї подавав я відраду. ¹⁴Я одягавсь у справедливість, а суд мій окрашував мене, мов мантиєю й вінцем. ¹⁵Я був очима слїпому й ногами кульгавому; ¹⁶Я був батьком убогим і всяку справу незнану розбірав я розважливо.

¹⁷Злюцї торощив я челюстї і виривав із зубів у його здобичу. ¹⁸От і мовляв я собі: Вмру я в свойму гнїздї й днїв моїх буде много, як піску; ¹⁹Корінь мій відкритий буде приступови води, й роси ночувати муть на галуззю мойму.

²⁰Слава моя не зостарієсь, а лук мій останесь кріпким у руцї в мене. ²¹Бувало, слухали мене, й дожидали мовчки поради моєї. ²²Слів моїх уже й не розбірали, слова мої капали дощиком на них.

²³Дожидали мене, й, як (земля) до опізненого дощу, отвирали роти свої. ²⁴Бувало, всьміхнусь до них — а вони й не довіряють; веселого лиця мого нїколи не омрячили. ²⁵Я назначав поступки їх, і засїдав на передньому місцї, та жив, нїби царь проміж своїм військом, як утїшитель плачучих.